
р. Дніпро, м. Запоріжжя, Україна
Мої любі два сини –
Запорозькі козаки,
Бо народжені вони,
Де козацький дух землі!
Їх матуся – росіянка
З років п`ять Запоріжанка:
В школі мову я вивчала;
Українця покохала.
З міста рідного буває,
Іноді я виїжджаю…
Та як бачу Запоріжжя –
Наче лине пісня ніжна.
Я вдивляюсь залюбки:
Як Дніпро тече могутньо
Поміж скель, що стоять круто –
І не змінять їх віки!
Є престол серед Дніпра,
На річках лише одна,
Островів усіх цариця –
Добродушна Хортиця.
Та сумна трохи вона,
Між своїх – занедбане дитя…
Але ж вірить «Берегиня»,
Що є совість у людини…
Душа прагне відпочити,
З різнотрав`ям степовим,
В балках з тереном густим,
Та з джерельцем потайним.
Захід сонця дивовижний,
Змалював для нас Всевишній!
І пашницю дає Він,
І пташиний передзвін.
Хай ласкаво сонце світить
Друзям всім, батькам, синам –
Щоб віки в любові жити,
В ріднім краї усім нам!
Буду серденьком просити
Бога Щирого – зростити
Моїх внуків, хлопчаків –
Запорозьких козаків! Автор: Л. Савіних