«

»

Страждання в сучасному світі

By quicksandala_wrВсесвітня історія – це історія людських страждань: біль, смерть і хвороби, перед якими невладна сучасна медицина; беззмістовна жорстокість і жахливі злодіяння; криваві і спустошливі війни.

Історія людства – це історія постійного протиборства, нерівності і соціальних потрясінь. А для окремо взятої людини – це самотність, внутрішня спустошеність і безправ’я. Беззмістовність існування…

Людина завжди задавалась питанням про сенс і мету людського буття. При повній абсурдності життя, тотальному хаосі і безладді, вона не переставала дивуватись: “Чого це сталось зі мною?”, “В чому сенс страждань?”, ” Хто винуватий і хто відповість?”

Для багатьох людей страждання є несумісним з уявою про милосердного Бога. Вони можуть погодитись, що Бог надає сенс життю. Але як тоді примиритись з тим, що в цьому житті так багато страждань? Якщо навіть Бог існує, то він не може бути милосердним Богом. Проблема страждань і зла на глибинному рівні тісно змикається з нашим відношенням до Бога і нашою уявою про оточуючий нас світ.

Думки духовних письменників

Багато духовних письменників вважають, що втеча від болю і несприйняття страждань – негідне людини. Вони наполегливо критикують суспільство за ігнорування ним людського нещастя. Справитися ж з нещастям, вважають ці автори, можна лише зсередини – увійшовши в нього. Такий шлях подолання зла можна назвати шляхом заперечення /via negativa/: прийняти біль як біль.

Ось що пише про це Метью Факс: “Наша культура погано пристосована до того, щоб справитися з болем. Про нього так само неприємно говорити, як у вікторіанській Англії не було прийнято говорити про секс. Але біль є. Він скрізь – глибокий, непереможний, космічний біль, і треба мати мужність визнати його, говорити про нього, увійти в нього…Бути лицем в лице з пітьмою, приймати біль як біль ,- це завжди нелегко.

Ось чому мужність – найважливіша доброчинність на нашому духовному шляху. Століттями для багатьох мислителів і духовних письменників біль був засобом перемоги, подолання страждання. У багатьох саме досвід страждання породив милосердя. Таким чином моє страждання набуває сенсу, я роблюсь кращим для інших.”

Проблеми біоетики, зокрема евтаназії -допомога важкохворому-помираючому постійно нагадують про страждання. У новому тлумачному словнику української мови відзначається, що “страждати-1) зазнавати сильного фізичного болю, мучитися від нього, мордуватися; 2)мати яку-небудь хворобу, недугу, хворіти; 3)зазнавати моральних мук, переживань; 4)зазнавати утисків, переслідування і т. ін. через кого, що-небудь, в ім’я когось, чогось; 5)зазнавати шкоди, збитків.” /1,416/.

Страждання,- відзначається у “Філософському енциклопедичному словнику”, вперше виданому в Україні, – протилежність діяльності; зазнавання будь – якої дії. В цьому значенні поняття страждання зустрічається в Аристотеля, Шиллера Маркса, Герцена та ін. У межах раціональної традиції залишається допоміжним поняттям (Спіноза та ін.), а позначуваний ним феномен перебуває на периферії теоретичного інтересу. Предметом уваги і послідовного осмислення стає в екзистенційно орієнтованій філософії (Шопенгауер, К”єркегор, Гайдеггер, Сартр, Камю, Бердяєв та ін.).

У контексті сучасних філософських пошуків страждання постає виявленням (у тій чи іншій формі) стражденності як атрибутивної характеристики людського буття. Страждання безпосередньо виявляє реальну обмеженість людини і тим засвідчує як її вкоріненість в бутті , так і примусовість у світі.

З огляду на притаманну йому стражденність людське буття виявляється антиномічним: з одного боку страждання вказує на вразливість людини як особливої форми буття, загрожує їй руйнацією; з другого – онтологічна засадничість страждання, його неминучість для людини спонукають до вироблення форм освоєння й “олюднення” страждання.

Своєрідними щаблями зростання смислотворності страждання, збільшення його конструктивної ролі постають: а) потерпання, б) терпіння, в) спокута, г) моральне самовизначення, г) творчість, д) культура. /2, 610 /. Окремі автори вважають, що страждання – відчуття фізичного болю або душевних мук . Слова і висловлювання , які означають це поняття в Біблії, дуже багаточисельні , навіть важко їх перелічити .У ній представлені два погляди на моральні страждання. З одного боку, страждання – це наслідки викривлень в суті творіння.

При такому погляді людські істоти – за винятком першого чоловіка і першої жінки – це жертви , над якими постійно тяжіє небезпека через те, що встановлений при створенні світоустрій не зберігся. З іншого боку , страждання людини – прямий наслідок порушення нею Божих Заповідей. Те ж саме може відноситися до групи людей.

Під страждання підпадає усе єство людини -тіло / наприклад через хвороби, гоніння , тюремне ув’язнення /, душа / наприклад у зв’язку із втратою близьких людей /, і дух / наприклад у пошуках відповіді на запитання про сенс життя і про Божу справедливість/. Про характер страждань можна частково судити по вживаних для їх означень грецьких слів.

Тут зустрічаються переважно два поняття : “безсилля”, “слабість” / гр. астенея/ і “терпіння” /гр. патема/. І те і інше говорять про одне і теж :людина немічна , немає сили опиратися, тому й доводиться відчувати на собі дії чужої їй сили , яка ускладнює життя. Усвідомивши, що вона не підвладна над собою, людина має вирішити, як їй жити далі. Окремі християнські автори переконані, що винний у стражданні і смерті , як сказано в книзі Йова, сатана.

В світі страждають тисячі людей

На світі живуть тисячі людей, що страждають у найрізноманітніший спосіб: не лише фізично, а й духовно. Чи існує хоча б одна людина, звільнена від страждань? Навіть ті ,кого бачимо на вулиці, люди, що проходять повз нас з усміхненим обличчям, – хто знає, що насправді діється в глибині їхніх душ? Кожен день приносить радощі і смуток, добрі і прикрі новини, хвороби інших чи власні, смерть інших, а врешті і власну.

Люди бояться страждань. У їхніх очах вони з’являються у масці упира ,і це жахає. Захищаємося перед хворобою, як тільки можемо, намагаємося уникнути болю, а коли він уже з’являється, то відразу беремося за ліки, щоб принаймі злагіднити його, якщо не вдасться усунути зовсім. Однак хоча загально хворобу вважають злом, страждання ,що пов’язане з нею (хоча не тільки з нею), так само невіддільне від людської екзистенції, як тіло, що необхідне нам для життя.

Зрештою, слід визнати, що саме оте тіло і є причиною багатьох страждань, – відзначає польський дослідник Ф.Міцкевич .- Тому, що було збудоване так, а не інакше.”Це навіть дуже добре,- вважають дослідники, що воно сплетене густою сіткою нервів, котрі болем сигналізують про загрозу для окремих клітин чи органів з боку сторонніх подразників. Інформуючи про покалічення чи інфекцію, вони одночасно схиляють нас до опіки над тілом.

Якщо б ми вбили нервову систему, щоб знищити безпосереднє джерело страждань, ми зробили б наш організм нечутливим та байдужим до того, що нищить його клітини чи цілі органи. Так ми б лише пришвидчили його смерть. Якщо ми хотіли б усунути страждання з нашого життя, то мусіли б перетворитися на бездушних істот , нечутливих роботів , у кам’яні брили, що позбавлені подиху життя”/3,33/.

На думку філософів , страждання , терпіння -протилежність діяльності , стан болю , горя, смутку , страху , туги , тривоги. У Шопенгауера основою моралі служить жалість, при якій сильна моральність долає потужні егоїстичні пробудження. Він бачить у співчутті безпосереднє проникнення в чуже “Я”, яке веде до пізнання тотожності всього сущого. Ніцше вважає страждання засобом до душевної величі і відкидає співчуття як депресивний стан, що применшує цінність життя.

By quicksandala_wr

 

Все більшого поширення в світі набувають соціально-політичні і релігійно-філософські ідеї не застосування і несприйняття насильства як засобу прогресу, не завдання страждання не лише людям, а й тваринам, деревам, рослинам. Пригадується висловлювання німецько-французького мислителя А.Швейцера ( 1875-1965) “Я- життя, що живе серед життя, хоче в ньому жити” і обгрунтував свій головний етичний принцип (” благоговіння перед життям”).

Відома соціально-філософська доктрина ненасильницького прогресу – гандізм базується на принципі ахімсе – утримання від фізичного і духовного насильства до всього живого, особливо людини.” Це потребує правдивості і хоробрості, джерелом чого є закон любові, що доповнюється законом страждання.( підкреслено мною В.Ф.), готовності до самопожертв в ім’я великих цілей ,-” вважав М.Ганді.

Закон страждання, на його думку, включає такі вимоги, як утримання від потурання слабостям, правдивість, справедливість, некористолюбство. Основу суспільно-злагодженого життя він вбачав у любові до бідності, стражданні, аскетичності. За М.Ганді, суть прогресу полягає не в підвищенні рівня життя людей, а в свідомому і добровільному обмеженні потреб, у моральному самовдосконаленні особистості.

В рамках християнської релігійної традиції ,що розглядає події індивідуального життя як результат взаємовідносин між людиною і Богом , страждання виступає Божою карою за гріхи (покутування).Одночасно страждання – це засіб позбавлення від гріха, морального вдосконалення і спасіння , тобто благо.

“Гріховна людина народжується, щоб страждати, як іскри, що летять вверх “,- відзначають автори короткого бібілійного словника /5,808-809/. За Євангелієм , спокутувана жертва Христа надає стражданню значення запоруки спасіння , а жалість виступає в якості універсального ставлення до світу , з якої випливає заповідь любові до ближнього.

“Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках ” ( 2 Кор.12, 10),- висловився ап. Павло у Посланні до Коринтян. Людство , намагаючись вирішити питання про походження зла, висувало різні теорії – як з позиції політеїзму, так і в рамках монотеїстських релігій.

Дуалізм, наприклад, вбачав тут наявність двох сил або принципів, що стоять за поняттями добро і зло: це сили – принципи абсолютно рівні між собою. Згідно такої концепції милосердний, добрий Бог не є єдиним Богом – є ще і його антипод. Сили зла виступають проти сил добра, протиборство має космічний характер.

Зовсім інша відповідь на запитання про природу зла витікає з визнання принципу Божої відплати. Наочним прикладом такого розуміння проблеми є ранні книги Старого Заповіту (так звані “второзаконні історії”), що розповідають про царів Ізраїлю і Іудеї. Основна ідея тут така: Ізраїль був завойований ворогами як кара за те, що народ ізраїльський не підкорився Закону Божому.

Кара за непослух

Поневолення розуміється як кара за непослух , а звільнення сприймається як нагорода за послух. В більш пізній книзі Біблії, Книзі Йова, навпаки, мова йде про те, що свята і праведна людина терпить всі мислимі страждання – злидні, хвороби, смерть близьких людей. Друзі, що стали свідками всіх нещасть Йова, розцінюють ці нещастя як покарання за гріхи.

Інший погляд на цю проблему полягає у визнанні того, що більша частка зла і страждань пов’язана з свободою волі людини. В даному випадку аргументація акцентує увагу на тому, що при створенні людини Бог переслідував мету – створити такі істоти, які могли б за своїм волевиявленням вступати в спілкування з Ним.

Для цього Бог повинен дарувати Своїм створінням свободу вибору, щоб вони могли за власним уподобанням вибирати між добром і злом. В іншому випадку люди були б не вільними істотами, а роботами, яких сконструйовано і запрограмовано виключно на добро. Такі істоти навряд чи можна було б назвати людьми.

Старозавітне переживання страждання негативне ( страждання – свідчення богоставленості людини ). В християнстві викупна жертва Христа робить страждання запорукою спасіння . Середньовічна християнська містика розглядає страждання як знак любові Бога до людини . На думку аристократки за походженням , філософа святої Гільдегарди /1098-1178/, Бог може жити лише в тілі , змученому і обезсиленому хворобою .Як вважає відомий канадський богослов Албан Дуглас , страждання – це частина Божественного плану нашого виховання .

Проблема страждання нині набуває особливої актуальності у зв’язку з широким розвитком сучасних наук, зокрема біоетики . Біоетика- це не тільки один з напрямків сучасної професійної та загальної етики, а й порівняння можливостей медицини та біології з правами людини та пошук шляхів гуманізації медицини, досягнення справедливості, галузь досліджень громадських дискусій та моральних рішень.

Одним з негативних наслідків науково-технічного прогресу є дегуманізація суспільства, такий світогляд, коли людина та весь живий світ розглядаються як “засоби” або “об’єкти” маніпулювання для досягнення будь-яких наукових цілей. Безпосереднім джерелом проблем, які розглядає біоетика, є стрімкий прогрес науки та технологій не тільки у медико-біологічній галузі, але і у промисловості та сільськогосподарському виробництві.

Сучасна біоетика має синкретичний характер, вона базується на ідеалах демократії і гуманізму, спирається на інші традиційні цінності європейської культури , релігійні течії Сходу та Заходу, серед яких велике значення має християнство. Біоетика відкрита для обговорення різних точок зору і намагається довести, що кожна людина несе особисту моральну відповідальність за збереження Життя на Землі.

На думку академіка Ю.Лопухіна, одним з найважливіших підсумків минулого ХХ століття є усвідомлення світовою спільнотою потенційної небезпеки необгрунтованого запровадження нових досягнень біології в практичну медицину. Наприкінці віку в силу ряду причин страх перед атомною бомбою змінився страхом перед “бомбою” медико-біологічною.

Гарантії безпеки людство бачить в першу чергу в створенні морально-етичних бар’єрів, підкріплених правовими актами, які в даний час об’єднані збірним поняттям “біоетика” або “біомедична етика” /6,6/.

Сучасні люди надзвичайно чутливі до перспективи страждання. Бурхливий розвиток фундаментальних наук у другій половині ХХ століття загострив цю проблему. З одного боку, наприкінці 90-х років великою подією стала розшифровка генома людини. З’явилися дочірні науки: геноміка і протеоміка. Великих успіхів домоглася цитологія.

Досить згадати відкриття рецепторного апарату, розшифрування структури цитоплазматичної мембрани, феномена Хайфліка і.т.д. В імунології розшифровані механізми клітинних кооперацій, роль цитокінів, механізм апоктозу і т.д. Бурхливо розвивається фармакологія і фармакокінетика, з’явилася фармакогінетика.

Великі досягнення фізіології центральної нервової системи ( наприклад відкриття L-дона і його значення у функціях пам’яті, патогенезу хвороби Альцегеймера). З іншого боку, на початку третього тисячоліття людство дізналося про Бен Ладена- “терориста №1″, про біотероризм, про те, що спорами сибірки у місті з 100 тис. мешканцями можна заразити половину населення, а 30 тис. можуть померти. Ще гірші наслідки принесуть спори ботулізму.

З генетичного матеріалу вдалося виготовити штучний вірус полеомеліту. Вчені турбуються, що цим можуть скористатися терористи. Загроза страждання здається дуже часто зворотною, протилежною стороною сучасного прогресу.

Продовження тривалості життя, відтягування терміну смерті, численні засоби подолання хвороб, колись смертельних, все, це, здається, інколи перекреслюється появою ( або кращим пізнанням інших хвороб), таких як рак, СНІД. А що вже казати про страждання третього світу, де мільйони людей терплять від голоду, хвороб, нещасть. І крик яких про допомогу залишає громадян розвинутих країн якщо не байдужими, то в крайньому разі розчарованими. Чи можна забути про страждання мільйонів, які терплять від жорстоких тортур, знаходяться в концтаборах, постійно зазнають насильства ?

Внаслідок негативних демографічних процесів середня тривалість життя в Україні за останні 10 років поменшала майже на 4 роки. А в порівнянні з країнами Західної Європи – в середньому на 10 років, тобто чоловіків – на 13 років, жінок – на 11 років./8,15/. Життєвий рівень населення зменшився у 10-12 разів. 82 % населення опинилася за межею бідності, безробіття / з прихованим/ сягнуло 40 %. Населення України скоротилося більш як на З млн. за рахунок смертності, що стала вдвічі перевищувати народжуваність.

Ще 2 млн. українців пішли на заробітки і поневіряння на Захід. 500 тис. українців опинилися в рабстві у 38 країн світу. Інтелект нації “мізки” почали втікати з України. Понад 6000 учених покинули батьківщину /9,12/. Причиною багатьох страждань є бідність. Бідність- це неможливість через брак грошей підтримувати той рівень життя, який властивий конкретному суспільству у конкретний період часу.

Розрахунки НАН України, проведені на основі досліджень життя українських сімей, показали : бідними у 2001 році можна вважати 27,2 % населення нашої країни. За даними дослідження, високий рівень бідності /більше 30 %/ був зафіксований у Хмельницькій, Миколаївській, Закарпатській областях і в Криму. Офіціально існування бідності в нашій країні було визнано лише у 2001 році /10,23/.

Крім страждань людини у тілесному, розумовому і моральному плані, існують також пригнічення, яким люди піддають один одного. В деяких частинах світу ще зберігається рабство, а в більшості розвинених країн багаті притісняють бідних. Людина готова принести все це, нерідко забуваючи, що Бог створив людину чистою, і що Бог проголосив усе створене ним, включаючи людину, дуже добрими. Саме гріх привів до бід, і людина, ставши покірним рабом сатани, віддала себе саму до рук сатани.

Ряд дослідників дотримується думки, що слід розрізняти страждання властиві всьому гріховному людству і особливі страждання християн. Саме вони страждають заради справедливості. Іншим видом страждань, які змушені переносити християни, є страждання, що наносяться безпосередньо десницею Божою заради його добра.

Подібну думку висловлює богослов Анатолій Голубєв: “Якби Бог замість нас створив інший світ, іншу людину, таку, яка б не могла грішити і страждати, ми б взагалі не існували б. Так, безперечно, наш світ далеко не найкращий з посеред світів. Але хіба маємо нарікати на Бога за те, що створив наш світ таким, яким він є, за те, що створив мене і Тебе, мій приятелю між людей” /7,274/.

Досягнення біоетики пов’язані з швидким, часом агресивним запровадженням нових теоретичних відкриттів в медичну практику. Так, нову діагностичну технологію, яка дозволяє передбачити у майбутньої матері розвиток у зародка можливих патологій, включаючи можливості розумової відсталості, почали застосовувати спеціалісти Московського НДІ педіатрії і дитячої хірургії.

Уже в першій половині вагітності можна визначити можливість того, що дитина, яка народиться, буде не повного розуму. Майбутній матері за її згодою призначають лікування, яке сприяє народженню нормальної дитини./ Московский комсомолец.-2002.-22-29 серпня/.

На стику імунології і генетики виникла трансплантологія, яка з самого початку поставила перед людством важкі морально-етичні проблеми, що викликані головним чином через дефіцит придатних для пересадки органів.

Трансплантологія – дуже дорога хірургія. За кордоном одна операція з пересадки печінки коштує 150 тис. доларів, серця – 100 тис., нирки – 40 тис. Це хірургія багатих країн. Україна, нажаль, до таких не належить. Нарешті в нашій державі, особливо з так заною “справою львівських лікарів”, як і у багатьох країнах третього світу, заговорили про нелегальну торгівлю людськими органами.

Трансплантологія – один з найсучасніших високотехнологічних і дорогих напрямів медицини. Вона – індикатор не тільки розвитку охорони здоров’я в тій чи іншій країні, але й мірило цивілізованості суспільства. Розвинені країни вже близькі до того, щоб поставити цю операцію на потік, проводять її не в деяких великих клініках, як у нас, а в лікарнях невеликих міст.

Так, у США, роблять близько 20 тис. таких операцій, в Німеччині – 2,5 тис., в Бельгії та Австрії – не менше тисячі. Ці країни забезпечують трансплантологічною допомогою не лише всіх своїх громадян, що потребують її, але й чимало іноземців. У нас же ставлення до трансплантації насторожене, треба постійно доводити доцільність того, що у всьому цивілізованому світі давно визнане і не викликає суперечок.

Медики і громадськість не ламають списи щодо морального аспекту проблеми: всі засоби годяться, якщо можна врятувати людину. Однак важко визволитися з-під впливу 2000 років християнської філософії, згідно якої життя, дане Богом, святе і розпорядження ним лежить лише в силі і правах Бога.

Все, що чинить Бог, є мудре і цілеспрямоване. А хвороба не є винятком. Однак контраргументи навести неважко, – вважають дослідники. – Хоч уже саме лікування є чимсь, що протистоїть Божій волі, християнська метафізика має досить сильний, однак деколи не усвідомлений вплив на лікарів, які не хочуть, не люблять і не вміють самостійно мислити. Життя є для них святим і вважають, що навіть вести дискусії на тему активної чи пасивної евтаназії є неприпустимим.

Інколи трансплантація пов’язана з небезпечними експериментами з цілком непередбаченими результатами. Вчені не беруть до уваги те, що одні форми людських страждань будуть замінені іншими, можливо ще важчими.

“Практика трансплантації органів вийшла сьогодні з вузько експериментальних рамок на рівень звичайної медичної галузі, – вважають православні дослідники проблем біоетики.- Знайти, зрозуміти і прийняти міру співтворчості Бога і людини в рятуванні Життя -це дійсно не просте завдання розумного відношення до етичних проблем трансплантації.

Але шлях розуму, і особливо розуму морального, не викликає, а навпаки, передбачає і заборони, і самообмеження. Для релігійно – моральної філософії очевидно, що все розумне має свої межі, безмежні лише безглуздість і безумство”.

На думку богословів УПЦ КП ” не припустимою є так звана фатальна терапія, тобто вилучення і використання тканин і органів людських зародків з наміром лікування різних захворювань і ” омолодження” організму. В Декларації ювілейного Помісного собору УПЦ КП “Церква і світ на початку третього тисячоліття “є спеціальний розділ, присвячений проблемам біоетики. ” На порозі третього тисячоліття вчені і суспільство стурбовані дослідженнями в галузі біоетики і генетики, – відзначається в цьому документі.

З’явилась можливість маніпуляції генною інженерією і самим життям. Церква не може бути байдужою до проблем, які виникають у сфері біоетики. Намагання вчених поставити себе на місце Бога і за своїм розумінням змінювати і “покращувати” його створіння може призвести до не передбачуваних результатів. Розвиток біомедичних технологій випереджає осмислення можливості духовно-моральних і соціальних наслідків. Досягнення біоетики потребують богословського осмислення ; вони не можуть бути віддані на відкуп вчених і законодавців” /11,4/.

Подібні заяви небезпідставні. Як свідчать матеріали англомовної газети “Express Extra”, що виходить у Гонконзі, лікарі однієї з китайських провінцій, щоб применшити людські страждання або поліпшити стан організму, рекомендують споживати і продають з корисливою метою абортованих дітей як здорову їжу /12,35/. 35 експертів ООН досліджували проблему торгівлі органами, що походять від малих дітей.

Вважають, що це нині глобальна проблема. Так, у Бразилії щороку гине близько 15 тисяч бездомних дітей з вулиці. За даними згаданих експертів у 75 трупів цих дітей встановлено вирізання різних органів для трансплантації. Колишній італійський міністр Антоніо Гуіді в інтерв’ю твердить про існування досить розвинутого ринку нелегальної торгівлі людськими органами і пов’язаним з нею зникненням дітей з Африки, Індії, країн колишнього комуністичного блоку /12,35/.

Ще у ХVIII столітті голландський філософ Бернард де Мендевіль в одній з своїх байок висунув теорію, згідно якої суспільство розвивається винятково завдяки своїм вадам. Виходить, що до добра людина відчуває лише прагнення, а до пороку – тягу, яку можна порівняти з сексуальним почуттям.

Це якесь підсвідоме почуття. “В окремі моменти ,- вважає професор соціології Паризького університету, французький філософ Жан Бадріяр,- обидві сили знаходяться в рівновазі, але частіше зло, яке породжує страждання, виявляється сильнішим. Мене цікавило питання синхронного розвитку цих двох начал. З точки зору моралі ми вважаємо, що чим більше в світі добра, тим менше зла. Але це хибна думка.

Насправді чим більше добра, тим більше зла. Це навіть не протиріччя, це проблема практично невирішена. Більше того, якби практично знищити зло , то щезне і добро. А знищення зла – хвороб, нещасть, страждання і смерті – це якраз завдання, яке перед собою ставить людство. Насправді знищуючи зло, ми знищуємо і ту енергію, за рахунок якої розвиваємося. Мені здається, що там, де немає ні добра ні зла, там пекло.”

“Наука без совісті спустошує душу”. Цей вислів Франсуа Рабле став девізом Першого Національного Конгресу з біоетики, який відбувся в Києві. Біоетика – наука про виживання, вона проголошує необхідність гуманного та поважного ставлення людини до людини, до будь – якої тварини , до природи та живого взагалі.

Важливе її завдання – допомагати тим , що страждають. Досягнення в галузі медицини, біології , інших наук завжди асоціювалися з ідеями прогресу і процвітання, а досягнення вчених ніколи не розцінювалися як крок назад. Продовження

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Ви можете використовувати ці теги HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>