«

»

Страждання Христа

By hotblack_12ЦІННІСТЬ СТРАЖДАННЯ ХРИСТА

Людина грішна і тому їй необхідно, щоб хтось допоміг їй повернути спілкування з святим Богом. Гріх відділив і продовжує відділяти нас від Бога; а людська природа повністю скорчена; це означає, що ми не здатні ніякими своїми добрими вчинками заслужити Боже прощення або прихильність тобто ми не можемо спастися своїми власними зусиллями.

Ніхто з народжених у світі не має можливості самостійно отримати спасаючу милість Божу. Зіпсутість людської природи, не означає, що людина не має совісті і не здатна розпізнати добро та зло; ні того, що людина не здатна творити добрі справи; ні того, що людина грішить завжди і всюди, як тільки можливо. Це означає, що зіпсутість доторкнулася самої суті людської природи і всіх її сторін, і тому людина не може заслужити Божу прихильність. Спасти від гріха може тільки безгрішний.

1.Ціль страждання Христа

Спасіння – головна ціль  втілення (Мт.1:21). Чому для спасіння Бог повинен з’явитися в тілі?  Плата за гріх – смерть. Бог  – безсмертний; але, щоб заплатити за наш гріх, Бог повинен померти; а для того, щоб Йому померти, Він повинен прийняти людську природу, тобто втілитися.[3;332]

Христос став заступницькою жертвою, це означає, що Він постраждав замість нас, знаходячись на нашому місці, розплатившись за наші гріхи. Людина повинна сама розраховуватися за свої гріхи сама, і лише ціною вічного страждання – відповідно вона ніколи не могла б заплатити таку ціну. Тому Бог по Своїй любові втрутився в цю безнадійну ситуацію і віддав Свого Сина, Який став нашим Заступником і заплатив наш борг [3;331].

А. Щоб підтвердити Божі обітниці.

Він став людиною, щоб підтвердити обітниці, дані батькам і виявити милосердя поганам (Рим.15:8-12). Починаючи від обітниці в книзі Буття 3:15 і продовжуючи через увесь Старий Заповіт, Бог у різні часи обіцяв послати Свого Сина у світ. Таким чином, пророк Ісая говорить: “ бо дитя народилося нам, даний нам Син” (9:15). Дбайливе дослідження Старого Заповіту виявляє, що є дві лінії провіщень відносно приходу Христа: Він має прийти як Спаситель від гріха, і як Цар у Своє царство.

Перша мета Його приходу представлена про образно в жертвоприношеннях Старого Заповіту (1Кор.5:7). Друга мета провіщена у багатьох місцях Старого Заповіту (Бут.17:6). Відповідно до цього, коли Він прийшов, то з’явився у подвійній ролі: Спасителя та Царя. Він сам вказав: “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого”  (МТ.15:24).

Проте свої не прийняли Його (Ів.1:11); і хоч натовп проголосив Його за Давидового Сина, коли Він в’їжджав до Єрусалиму на ослі (Мт.21:9), але через декілька днів провідники переконали натовп, щоб Він був розп’ятий. Таким чином, Він помер, яке заступницька жертва, і став спасителем світу і наріжна каменем церкви (Мт.16:18-21).

Б. Щоб стати вірним первосвящеником.

Христос добровільно віддав Себе на страждання для того, щоб підготувати Себе діяти, як вірний первосвященик. Христос прийшов для того, щоб можна були ввійти в кожне людське переживання, окрім гріха, щоб здобути право бути первосвящеником.

Первосвященики  в Старому Завіті вибиралися з-поміж людей, щоб вони могли вірно представляти людей, і ось подібно так Христос був узятий з-поміж людей для тієї ж самої цілі. “Бо належало, щоб Той, що все заради Нього й усе від нього, хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння, вчинив досконалим через страждання” (Єв.2:10).

Отже, є досконалість, яку Христос здобув через Свій страждальний шлях як людина: “тому мусив бути Він подібний братам, щоб стати милостивим та вірним первосвящеником, для ублагання за гріхи людей. В чому був Сам постраждав, випробуваний, тому може випробовуваним допомогти ” (Єв.2:17-18). Той факт, що Ним володів голод, Він відчував потребу співчуття інших, мав безсонні ночі, стомлювався від життєвих труднощів, відчував спокусу, Йог неправильно розуміли, Він був залишений, переслідуваний, виданий на смерть, – було приготування Христа до теперішнього священицького служіння.

В. Щоб усунути гріх.

Він прийшов, щоб усунути гріх власною жертвою (Єв.9:26) : “ бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили йому, але щоб послужити, і душу свою дати за викуп багатьох” (Мк.10:45). Отже, ясно сказано, що Йому треба було стати людиною, щоб померти за гріхи людства. У посланні до Євреїв читаємо: “але бачимо Ісуса, мало чим зменшеним, що за перетерплення смерті Він увінчаний честю та величністю, що за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх” (2:9).

Якщо Христос прийшов дати Своє життя на викуплення за багатьох, тоді ми знаємо, що Він прийшов викупити людей  їхнього гріха Своєю смертю. Ми також знаємо, що Йог смерть була заступницькою, і далі, що не всі, але багато спасуться, таким чином, Христос був “Божим Агнцем, що бере на Себе гріхи світу” (Ів.1:29).

А коли сказано, що Він скуштував смерть за кожну людину, то тут є та думка, що Він учинив це замість кожної людини. Ті, хто вірять цій правді, спасаються, щоб самим не скуштувати її. Апостол Павло стверджує: “того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в Нім!” (2Кор.5:21). Христос прийшов учити людей, допомогти їм у матеріальному і моральному відношеннях, дати їм приклад, але над усе це Він прийшов померти гріхи людей. Його смерть є фундаментальною, необхідною умовою всякого іншого благословіння, яке ми отримуємо.

By hotblack_12

Г. Щоб дати нам приклад святого життя.

Хоча ця ціль, можливо, в Писанні не висловлена багатослівно, про те про неї нагадується в багатьох посиланнях. Наприклад: “візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий та серцем покірливий,  -  і знайдете спокій душам вашим”  (Мт.11:29); “бона це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклад, щоб ми пішли Його слідами” (1Пет.2:21). Христос – це Спаситель віруючого, і Він теж його приклад. До невіруючих Біблія говорить: вірте та живіть; до спасенних: ідіть Його слідами.

Цей порядок ніколи не є зворотнім. Наймогутнішою спонукою до святості є не напучування, а приклад, особливо приклад того, хто нам дуже близький, отже Христос не на словах а на ділі показав нам приклад святого життя.

 Д. Щоб задовольнити Божу справедливість.

Людина згрішила проти Бога і навела на себе незадоволення і осуд. Бог справедливо вимагає кару за порушення закону. Він не може звільнити грішника доти, доки не будуть задоволенні вимоги справедливості. Бог мусить покарати гріх. Бог не звільнить винного поза заступництвом (Вих. 34:7).

Тільки через Христову смерть Бог міг бути справедливим, виправдуючи грішного (Рим. 3: 25). Щоб Бог не робив, Його справедливість мусить зберігатись; смерть Христа повністю задовольнила справедливі вимоги Бога. Як у випадку державних злочинців, якщо правопорушник несе законом написану кару, він уже не підлягає осуду. “Не можна справедливо вимагати дальшої кари за те порушення. Це те , що називається досконалістю Христового задоволення. Воно досконало, з його притаманної вартості, задовольняє вимоги справедливості”.

Е. Христос як викупна жертва.

Смерть Христа представлено як плату викупу. Ідея викупу – це ціна звільнення того, хто знаходиться в неволі. Ось тому Ісус сказав, що Він прийшов дати Своє життя на викуп за багатьох (Мт. 20:28; Мр. 10:45), а про Христове діло говориться як про викуплення (Лк. 1:68; 2:38; Євр. 9:12). У цих посиланнях ми маємо слово “Lutrosis”. Дієслово “lutroomai” трапляється в Лк. 24:21; Тит. 2:14; 1 Петр. 1:18. складено слово “apolutrosis” трапляється десять разів (Лк. 21:28; Рим. 3:24; 8:23; 1 Кор. 1:30; Еф. 1:7, 14; 4:30; Кол. 1:14; Євр. 9:15; 11:35. дейсман говорить:

“Коли хто чув грецьке слово lutron “викуп”, у 1 столітті то для нього було природно думати про гроші для купівлі рабів, що відпускалися на волю. Це слово вжито в трьох документах із папірусу Oxyrhynchus, що стосується до визволення від рабства, і написаних у роках 86, 100 чи 107 після Р.Х. ”.

цей викуп платиться не сатані, а Богові. Борг, що вимагає анулювання, зумовлений Божим атрибутом справедливості; сатана на має законних претензій до грішника, і тому йому не треба платити, перш ніж грішник може стати вільним. Як Шедд добре заявив : “Боже милосердя викуповує людину від Божої справедливості”. [3; 12с].

Глибина страждань Христа

А. Страждання тілом.

Ісус Христос прийшовши на землю, виконати місію покладену на Нього, яка полягала в звільненні усього людства від гріховного ярма добре усвідомлював наскільки важким і відповідальним є завдання, яке Він повинен виконати. Місія Сина Божого – це нелюдські тортури, побої, терновий вінець і нарешті жорстоке розп’яття Його на хресті. Зараз кожному з нас важко до кінця оцінити те, що переніс та перетерпів Ісус

Дуже часто люди звертають увагу на слабкість Христа, коли Він впав, несучи хрест. Але задумаємось: через що Він пройшов, перед тим, як був розп’ятий? Коли Його заарештували серед ночі, Ісус представ перед синедріоном і священиком Каяфою.

Саме тут Він і отримав перший фізичні травми. Один з служителів вдарив Ісуса по щоці за те, що Він відповідав мовчанкою на запитання Каяфи. Потім Йому зав’язали очі і знущалися над Ним, вимагаючи вгадати, хто з них плюнув  на Нього або вдарив Його по лиці.

Рано в ранці Ісуса, знівеченого і побитого, страждаючого від спраги і від втомленості після безсонної ночі, повели  через весь Єрусалим до Понтія Пилата, який переклав всю відповідальність на Ірода.

Відомо, що Ірод не причинив Ісусу ніяких тілесних пошкоджень і відправив Його Пилату. І тоді на вимоги натовпу Пилат наказав сторожі відпустити Варавву, а Ісуса передав бичуванню і розп’яті. Багато хто вважає, що спочатку Пилат приговорив Ісуса тільки до бичувань, (про це описанню в Євангелії від Івана), а покарання смертю через розп’яття було відповіддю на насмішки натовпу, яка звинувачувала Пилата в тому, що він не друг Кесарю.

Проходить підготовка до бичування . З в’язня зривають одіж. Йому зв’язують руки і прив’язують їх до тичини над Його головою. На перед виходить римський легіонер з коротким бичем в  руці. Цей бич складається з  декількох тяжких кожани римів, до кінців яких прикріпленні по дві свинцеві кульки. Важкий бич знову і знову з всією силою опускається на плечі, спину і ноги Ісуса. Спочатку  важкі свинцеві кульки тільки розсікали шкіру.

Наступні удари спричиняли те, що вони все глибше в’їдалися в тіло, від чого з пошкоджених капілярів і судин починає текти кров. І, на кінець, кров б’є потоком з пошкоджених артерій через м’язи. Свинцеві кульки перетворюють спину в суцільну рану, яка кровоточить.

Коли сотник. Що керував бичуванням побачив, що в’язень близький до смерті, покарання нарешті зупинилося. Після цього Ісуса розв’язали, і Він, напівживий, стікаючий кров’ю, впав на землю.

Римські воїни від душі сміялися над цим юдеєм, яки називав Себе царем. Вони накинули Йому на плечі щось подібне до мантії, дали в руку замість скіпетра тростину. Для схожості не вистачало тільки “корони”. Вони сплили корону з гнучких гілок, які були покриті гострими шипів, і з великою силою одягли Йому на голову. І знову тече кров.

Вони били Його по обличю, а коли вдосталь насміялись, воїни взяли в Нього з рук тростину, і почали нею бити Його по голові так, щоб  шипи глибше в’їдалися в шкіру.  Нарешті коли воїни втомилися,  вони зірвали з Нього мантію. А вона вже прилипла до згустків  крові на Його ранах, і коли її знімали, це викликало нестерпиму, мученицьку біль, ніби Його знову піддали бичуванні. Рани знову почали кровоточити. Всупереч юдейським звичаям, римляни вернули Йому одіж і звалили на плечі тяжкий хрест.

Вся процесія з загоном римських воїнів, на чолі з сотником, повільно рушились в дорогу. Хрест дужа важкий. Ісус виснажений втративши багато крові. Він спотикається і падає. Необтесана перекладена ранить розірвану шкіру і м’язи на Його плечах. Він намагається піднятися, але Його сила виснажена вже до кінця. Сотник, якому не терпиться приступити до розп’яття, заставляє рослого африканця Симона – киринеянина, яки проходив мимо, нести хрест. Ісус слідує за ним, все ще стікаючи кров’ю і постійно покриваючись каплями краплинами холодного липкого поту.

Дорога від фортеці до Голгофи підходе до кінця. З в’язня знову зривають всю одіж. Воїни наказують положити хрест на землю. Ісуса збивають з ніг, Він падає на спину. Легіонер бере Його за зап’ястя, стараючись нащупати згасаючий пульс.

Вганяє Йому в зап’ястя, а потім і глибоко в дерево товсті цвяхи з кованого металу. За цим він теж саме робить з іншим зап’ястям, уважно слідкуючи за тим, щоб руки були не занадто розтягнуті, щоб в’язень міг рухатися. Потім ліву ногу прижимає правою,  витягують, і їх ступні пробиває цвях, коліна при цьому не закріпленні.

За цим прибивають до хреста напис: “Ісус Назорей, Цар юдейський!” жертва розп’ята, і хрест піднятий. Коли під своєю вагою Ісус помаленьку сповзає в низ, розриваються тканини і нерви в зап’ястях, викликаючи при цьому мученицьку біль, проникаючу в пальці, руки і голову. Стараючись позбавитись від всюди проникаючої болі, Він при піднімається, і при цьому вся вага тіла переноситься на цвях в ногах, який розриває нерви між кістками в ногах, викликаючи жорстоку агонію.

В момент коли руки втомлюються, сильні судороги пробігають хвильою пробігають по м’язах, викликаючи сильну пульсуючу біль. Ті судороги не дозволяють Йому піднятися. Через висячи на руках в Нього паралізовані грудні м’язи, і також нерухомі міжреберні м’язи. Повітря майже не попадає в легені і ледь виходить з них. Ісус зібравши всі сили старається піднятися, щоб зробити хоч один короткий вдих. В результаті в легенях накопичуються вуглекислий газ, кровотеча і судороги поступово стихають.

Він судорожно підтягується, робить вдих і ковтає повітря яке підтримувало останні секунди Його життя. особливо в такі моменти коли , переживав нестерпні муки, Він сказав сім коротких фраз: ”Отче! Прости їм, бо не знають що роблять”; звертаючись до розбійника, який розкаявся: ”Поправді кажу тобі, сьогодні будеш зі мною в раю”; до Івана сказав(любимого учня):” Це мати твоя”; до своєї мами Марії сказав:” Жоно! Це син твій” і останні слова, які Він сказав до Свого Небесного Батька:” Боже Мій! Чому Ти покинув Мене?”

Він переживав нестерпну біль на пошматованій спині, Коли Він то піднімався то знову сповзав по стовбу. Втрата рідини в тканинах досягнула критичного стану; серце ледь-ледь билося; легені з останніх старалися вмістити хоч маленьку частинку повітря… І Ісус скрикнув: ”Спрагну”. Губка, змочена оцтом, розведеним з водою, який вважався основним  напилком римських легіонерів, була піднята до Його губ. Без сумніву, Він не зробив ні глотка.

Тепер тіло Ісуса  напружене, і Він відчуває як холодок смерті проходить но ньому. Усвідомлення цього відображається в Його останній фразі ” Звершилось”. Його викупна місія завершена. Тепер нарешті Він дозволить своєму тілу поиерти. Останнім зусиллям волі, Він опираючись на цвях, котрий проколов Його ступні, випрямив ноги, зробивши глибокий вдих  голосно сказав : “ Отче в руки Твої віддаю дух Мій”. [журанл с. 7]

Будучи одночасно Богом і повноцінною людиною, Він переносив душевні, духовні та фізичні страждання. Його тіло відчувало все як і кожен з нас. Саме тому присутність та перебування Ісуса на землі зробило можливим реалізацію викуплення всього людства загалом і кожного з нас зокрема з-під влади і панування гріха.

Продовження статті

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Ви можете використовувати ці теги HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>