«

»

Адам

By greyerbaby_hПочаток страждань на  землі                                                                                                       Людині, як і ангелам, була дана свобода вибору. На відміну від тварин вона була створена на образ і подобу Божу, щоб Він міг насолоджуватися  нею. Єдина умова полягала в тому, щоб людина не відверталася від Бога через непослух . Плід був символом вільного вибору , який Бог помістив у сад в якості знаку для обмеження, щоб людина пам’ятала про свою  від Бога залежність від Бога.

            Смерть була покаранням, за непослух Божим заповідям. Сутність смерті – це відділення від Бога.

До падіння, смерть була абстрактним поняттям для людини. Якби людина  не згрішила, вона б так і не знала, що таке смерть. Бог хотів, щоб людина довіряла Йому і не порушувала  Його заповідей. Людина повинна була жити вірою в Бога, який знав більше про неї, як людина сама про себе. Смерть була  результатом гріха, тому що залишення Бога і відділення себе від Нього, від  Джерела життя, автоматично приводить людину до смерті. Грішити – це звершувати духовне самовбивство. Таким чином, якщо Бог – єдине Джерело життя, то ми залишаючи Його,  самі накликаємо на себе смерть.

Бог просто попереджував людину про неминучість смерті, якщо вона вибере жити по своєму без Нього. Так як людина вибрала цю дорогу, вона повинна чекати, що біль, страждання і смерть наповнять її життя. Погодження з гріхом подібно запрошенню смерті у всі сфери існування: духовну, суспільну, фізичну і природну.

Гріх Адама

Всі страждання можна віднести до смерті, яку вибрали Адам і Єва. Вони вирішили скуштувати смерть, незалежно від її наслідків, щоб стати тим, ким вони не стали. У багатьох відносинах Адам і Єва були подібні Богу, але вони все ще були залежними істотами.

Смерть стала служити  нагадуванням того, наскільки немічна людина без життя, яке може дарувати тільки Бог. “Переступивши Божу заповідь, він (Адам) поставив себе вище свого Спасителя. Таким чином, смерть покаже йому, що його природа особисто нічого не значить”. Таким чином, сатана спокусив Адама і Єву, щоб вони думали, що Бог жадний і егоїстичний – хотів бути єдиним Богом без конкурентів, а в процесі постаратися, щоб вони були нещасними. Сатана переконав Адама і Єву, що вони гублять всі привілегія, які в них були б тому випадку, би вони були  самими богами, рівними Богу. Вони не усвідомлювали, що єдине, чого їм не вистарчало – це білю, страждань і смерті.

Сатана обманув Адама і Єву,  сказавши, що в них була незабезпечена Богом потреба. Згідно його слів, ціль дерева пізнання добра і зла полягала в забезпеченні цієї потреби. Сатана сказав їм, що Бог обманув їх, не сказавши справжньої цілі цього дерева.

Він переконав їх, що плід цього дерева був таким же придатним до вживання, як і плоди інших дерев у саду. Таким чином, вони непослухались попередження Бога, і вкусили. Потім вони зробили те, що роблять всі люди після них – вони звинувачували Бога  в стражданнях, які були звичайним результатом їхнього вибору. Адам намагався виправдати свій вчинок, коли сказав: “Жінка, яку Ти дав мені, вона дала мені плід з дерева, і я їв”. Він не лише звинувачував Єву, але також мав на увазі, що, власне, вина за цей вчинок була на Самому Богові, тому, що Він створив Єву.  [1 ;229].

 

 Безпосередні наслідки гріха як наслідок прокляття

Далекосяжні та жахливі були наслідки гріха наших перших прабатьків. Тяжко придушити бажання знати, щоб сталося, якби вони не згрішили, але Біблія промовчує це питання тому ми повинні утримуватися від спекуляцій там, де Бог не вважав за потрібне дати певне об’явлення. Проте, можна припускати, що наслідки слухняності були б такими великими у правильному напрямі, як наслідок непослуху були в неправильному напрямі. Іти  далі цих припущень ми не можемо. Проте, можемо перевірити, що саме сталося з Адамом, Євою та оточенням, як наслідок їхнього гріха. Перший гріх мав наслідки на ставлення наших перших прабатьків до Бога, на їхню природу тіла й оточення.

 Його  вплив на їхні взаємини з Богом

До гріхопадіння Бог та Адам мали прекрасне спілкування між собою. Після гріхопадіння спілкування було порушено. Наші  прабатьки відчули перше Боже незадоволення. Вони не послухалися Його ясного наказу не їсти з плоду дерева пізнання добра та зла, й вони були винні у гріху. Вони знали, що вони втратили своє  попереднє становище перед Богом, і що Його осуд тяжить над ними. Тому замість того, щоб прагнути спілкуватися з Ним, вони тепер пробували втікати від Нього. Їхнє винне сумління не давало їм спокою, тому вони намагалися скинути з себе відповідальність. Адам сказав, що Єва, жінка, яку Бог йому дав, привела його до гріха (Бут.3:12). Єва у свою чергу звинувачувала змія (Бут.3:13). Обоє були винні, але й обоє намагалися перекласти відповідальність аза свій гріх на інших. Отже тепер спілкування з Богом є неможливим через гріх, який став прірвою між Богом та людиною.

Його вплив на їхню природу

Коли Адам та Єва вийшли з рук Творця, вони були не тільки невинні, але й святі. В них не було гріховної природи. Тепер вони мали почуття сорому, приниження та опоганення. Тепер у них було щось, що вони намагались приховати. Вони були нагі й не могли показатися перед Богом у своєму гріховному стані. Це почуття непридатності спонукало їх зробити для себе одяг з фігового листя (Бут.3:7). Вони не тільки соромилися з’явитися перед Богом у своєму новому стані, але й один перед одним. Вони зазнали морального краху. Бог сказав Адаму щодо забороненого дерева: “ В день їди твоєї від нього ти напевно помреш!” (Бут2:17). Ця смерть – це найперше духовна смерть, відокремлення душі від Бога. Вона вказує не тільки на нездатність робити будь-що, що було б до вподоби Богу, а й на те, що вони мали зіпсуту природу. Таким чином,  “через одного чоловіка ввійшов у світ гріх” (Рим. 5:12).

А що гріх ввійшов у світ через Адама,  означає, що гріх почав свій шлях розвитку в людстві, і люди почали чинити гріх; що людська природа зіпсувалася і що людина стала винною. Людина стала причиною появи грішника (Рим. 5:1-19). Дійсна провина походить з гріховної природи людини.

Вплив гріха на тіло людини.

Коли Бог сказав, що за непослух людини “неминуче помре” (Бут.2:17). Він включив сюди й тіло. Безпосередньо, після переступу Бог сказав Адаму: “ Ти порох, – і до пороху повернешся” (Бут.3:19). Слова ап. Павла: “ Як у Адамі всі помирають” (1Кор.5:22), стосуються, головним чином, до фізичної смерті. Предмет ап. Павла – фізичне воскресіння, і він протиставляє його фактові фізичної смерті. Коли він  писав, що “через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, а гріхом смерть” (Рим.5:12), він включив сюди концепцію смерті: фізичної, духовної та вічної. Воскресіння тіла є частиною викуплення (Рим.8:23), тому можемо зробити висновок, що страждання і смерть тіла є наслідком гріха Адама.

Що сталося б, якби людина не згрішила? Вона, безсумнівно, продовжувала б жити у святості  і утверджувалася б у святості; свята природа перетворилася б у святий характер. А що трапилося б із тілом? Біблія не говорить про це нам, але, можливо, що природне тіло змінилося б на духовне тіло, подібно до змінених тіл під час повернення Христа (Бут.2:7; 1Кор.15:44-49).

Фізична хвороба також обумовлена гріхом. З гебрейської мови Бут.2:7 можна перекласти так: “умираючи ти умреш”. З того моменту, як людина з’їла з забороненого дерева, вона стала умираючою істотою.

В той самий момент почалося тління. Ті болі, які жінка та чоловік мали зазнати, виникли з того одного відступництва. А що людина не померла в мить,то це лише завдяки Божій милостивій меті викуплення.З огляду на близький зв’язок між розумом та тілом,ми,можемо припускати,що розумові та фізичні сили були ослаблені і почали розкладатися. Це не означає, що кожна хвороба є безпосереднім наслідком дії гріха (Йова1,2; Ів.9:3), та, в, решті-решт, і початковим джерелом будь-якої фізичної та психічної хвороби є  гріх Адама. . Уже цей єдиний елемент покарання гріха підриває теорію еволюції. Людина не розвинула більшої сили тіла та розуму, а виродилася від первісного, досконалого стану до сучасного ослабленого і недосконалого стану.

Його вплив на оточення

Ми читаємо, що змій був проклятий “над усю худобу.  І над усю звірину польову” (Бут.3:14). Очевидно, що тварини потерпіли внаслідок Адамового гріха. У майбутньому віці це прокляття буде усунене й хижі та дикі звірі лежатимуть разом із слухняними домашніми тваринами (Іс.11:6-9). Бог сказав: “проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот буде родити вона тобі, і ти будеш їсти  траву польову. В поті твого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не повернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, – і до пороху вернешся ” (Бут.3:17-19).

By greyerbaby_h

Навіть не жива природа  терпить прокляття гріха людини. Беручи це до уваги, Біблія говорить нам, що прийде час, коли “й саме творіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зітхає і разом мучиться аж досі” (Рим.8:21). Пророк Ісая говорить (35 розділ) про відновлення природи до її первісного стану та краси. Адам та Єва були вигнані з раю і змушені були прокладати собі шлях у цьому упалому світі. Спочатку вони були  в прекрасному і в досконалому оточенні. Тепер вони були  зобов’язані жити у недосконалому і майже ворожому оточенні, яке радикально змінилося через гріх [2;184].

Кінцеві наслідки гріха як наслідок прокляття

Кінцеві наслідки Адамового  гріха ми розглянемо в такій послідовності: зіпсованість, вина та кара.

  1. Зіпсованість.

-Значення зіпсованості.

Зіпсованість первісної праведності людини і святої прихильності до Бога та зіпсованість її моральної природи та її схильності ідо зла – називаються зіпсованістю. Про її існування свідчать Біблія і людський досвід. Вчення Біблії про те, що всім людям треба народитися знову, доводить універсальність її існування.

-          Обсяг зіпсованості.

Зіпсованість заразила всю людину -  розум, емоції та волю. Зіпсованість створила цілковиту духовну нездатність грішника змінити з власної волі свій           характер та життя, щоб вони могли погоджуватися з Законом Божим. Людина не може змінити свого фундаментального відношення до свого “я” і до гріха, хоча і володіє деякою мірою свободи. Він, грішник, може, наприклад, вибрати не грішити проти Святого Духа, вирішити чинити менший гріх, ніж більший, протистояти певним формам спокуси, виконувати певні зовнішні дії, хоч із  не духовних мотивів, і, навіть, шукати Бога з цілком егоїстичних міркувань.

Свобода вибору в цих межах не є сумісна з цілковитим рабством волі в духовних речах. Нездатність полягає не у втраті якоїсь здібності душі, а ні не у втраті свобідної дії, ані навіть не в схильності до чогось доброго,  а в нестачі духовного уміння розрізняти, а тому й відповідності прихильності. Він не може з власної вол і відродити себе духовно, покаятися, ані вправлятися у спасаючій вірі (Ів.1:12). Але благодать та Дух Божий готові дати йому змогу покаятися та повірити на спасіння.

Продовження. Статті

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Ви можете використовувати ці теги HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>